Босфор … про міжконтинентальний заплив на 6.5 кілометрів мріють багато професійних плавців і амбітних аматорів. Але для багатьох Босфор так і залишається нездійсненною мрією, адже потрапити сюди мріють мільйони, а зможуть всього 2400 чоловік зі всього світу. В цьому році вдача посміхнулася і мені: в ніч на 3 січня мені вдалося купити слот (квиток) учасника. І зараз мені не терпиться поділитися своєю історією перемоги, яка, можливо, надихне і вас спробувати свої сили на Босфорі.

Як це було

Для мене участь у запливі почалася з покупки слота. Звичайно, перед цим був ще етап реєстрації на сайті Олімпійського комітету Туреччини, але цим займався мій син Олександр, спасибі йому за це величезне. Далі я вибирала з ким тренуватись. Зупинилась на LIVE.LOVE. Ну а потім настав день реєстрації. У кафе я прибула в 23:00, мені допомогли налаштувати комп’ютер для реєстрації. Потім ще 3,5 години очікування і ось, о 2:30 ночі, була дана гучна команда: «Почалося!». Далі мене чекав неприємний сюрприз: реєстрація англійською. Що ж, спасибі, що не на турецькій. Мені допоміг зареєструватися один з учасників, що зайвий раз довело, що на Босфорі немає конкурентів, а є тільки сильні духом люди.

Найдовшими були останні 60 секунд до закінчення реєстрації. Почався зворотний відлік, який, здавалося, тривав вічно. І ось він – фінал! Я учасниця запливу на Босфорі, змагання, про яке мріють мільйони. Через 10 хвилин я зрозуміла, що вдача посміхнулася далеко не всім, чимало людей виходило з кафе засмученими. Вдома ніхто не спав – чекали вістей.

Отже, отримавши заповітний слот, я перейшла до більш прозаїчної частини – тренувань. Тут було два неприємних моменти: останній раз я плавала в 1978 році, а недавно перехворіла двостороннім запаленням легенів. Мій пульмонолог Межибовський Юрій Григорович робив все, що міг, але в січні я ще не могла без зупинки проплисти і 100 метрів. Я як і раніше тренувалася в Sport Life, але додала ще заняття з сестрою Оленою Гураль, з якої ми створили «щоденник чемпіона», в який записували кожен проплитий метр. У березні я вже пропливла майже кілометр. Паралельно почала займатися в LIVE.LOVE і… вмовляти пульмонолога відпустити мене на Босфор. Реакція лікаря була нормальною: він заборонив заплив, адже я до сих пір двічі на добу дихаю ліками з балончика, як астматик. Мені просто не вистачить дихання на міжконтинентальний заплив. Я проходила одне обстеження за іншим і продовжувала тренування. У квітні я пливла собі на втіху по 3 км. (Але з LIVE.LOVE поки ще 1 км.), Дихальний балончик вже закинула. Далі я тренувалася вже на відкритій воді. Це був дуже цікавий і пізнавальний досвід, адже в водоймах є течії. Перші змагання (200 м.) я пропливла кролем і отримала свою першу медаль. На тренуваннях вже плавала батерфляєм по 50 метрів і йшла до 100 метрів без зупинки. Далі були змагання в запливі на 3,8 км. і в своїй категорії я отримала перше місце. Потім в Запоріжжі перепливла Дніпро, а далі був Босфор.

Передчуття було п’янким: я готова, я здорова! Яким стилем плисти я вирішила визначитися, коли стрибну. Щоб не лякала глибина (40 метрів) купила собі темні окуляри.

19 липня мої валізи були вже упаковані, і я їхала в аеропорт. На Босфор зі мною поїхала сестра Олена, вона, не приховуючи хвилювання, чекала на березі.

Ніч перед запливом була неспокійною, нормально заснути так і не вдалося. Вранці ми прибули на місце реєстрації, о 9:30 почали видавати стартові набори, і ми змійкою почали рухатися до мети. Тут я зрозуміла яка це величезна кількість бажаючих переплисти Босфор – 2400 осіб. До змагання залишалося 2 дні, які я присвятила вивченню маршруту (вкотре), прогулянкам по стартовому містечку і, звичайно, відпочинку.

Напередодні запливу я лягла спати раніше і, зрозуміло, мені не спалося. Вранці, перехопивши бутерброд з чаєм, сідаю в трансфер. Всю дорогу мене не покидало відчуття свята.

Коли всі приготування закінчилися, ми почали потихеньку рухатися в бік корабля до посадки. Учасниками були заповнені 2 корабля: молодняк в червоних шапочках, плавці старше – в помаранчевих. Ще були учасники в жовтих шапочках – це сильні духом люди з обмеженими можливостями.

Пливемо до місця старту. Організатори прикріплюють понтон, з якого ми будемо стрибати. Висота жахає. Але ж треба ворушитися швидко, щоб ніхто зверху не стрибнув і не зіпсував шапочку😊

Біжу по червоній доріжці, чіп фіксує час старту. Я так боялася, що опинилася в перших рядах. Як стрибнула, виринула і відпливла пам’ятаю смутно, все це відбувалося дуже швидко. Плисти вирішила спокійно, насолоджуючись красою Босфору.

Потрапила в холодну течію, так дійшла до першого моста, а там вже і середина шляху. Попереду видніється другий міст і кульки. Пливу до них, але… вони не наближаються. Гребу вже дуже відчайдушно, але кульки все далі і далі. Плавець поруч уже зняв шапочку і махає – просить про допомогу. Я зрозуміла, що потрапила в протитечію, довелося розвернутися на 90° і повернутися в перебіг. Майже на фініші я знову потрапила в протитечію, стала відчайдушно молотити ногами, щоб вирулити ситуацію. І ось вони – кульки. Фініш!

Швидко піднявшись по сходах, бігу по червоній доріжці, фіксую час. На фініші зустрічає Настя з LIVE.LOVE. Обіймає, вітає. Йдучи за сертифікатом, проходжу медпункт з думкою: «Слава Богу, мені не сюди».

Так я підкорила Босфор. Думаю, з цього етапу розпочнеться нова віха мого життя, в якій буде місце нових звершень. Що дав мені Босфор?

1. Уміння зібратися, задушити в собі паніку і рухатися до мети.
2. Уміння швидко приймати рішення в складних ситуаціях.
3. Розуміння того, що у мене є надійний тил – сім’я, яка мобілізувалася і підтримувала мене від моменту реєстрації до отримання сертифіката міжконтинентального плавця.

Але головне – у мене з’явилося бажання рухатися далі, підкорювати нові вершини, глибини і дистанції. А адже ще півроку тому я була просто пацієнткою пульмонолога, яка жила з балончиком в руках.

2019
Автор
Марина Ублиінських

https://www.facebook.com/profile.php?id=100007819787127